ПРАВОСЛАВНИЙ ЦВИНТАР НА ВОЛІ У ВАРШАВІ: Володимир Буйницький, Олександр Федоренко, Микола Федоренко, Ілля Герман, Іван Копистенський, Юліан Липницький, Павлин Руткевич, Павло Сулатицький, Антін Денисенко-Сулима, Тодос Добровольський, Олександр Малюта, Віктор Островський, Сергій Метаксян-Шелковників, Петро Надемський, Микола Васильєв, Федір Бондаренко, Микола Гончарів, Антін Масляний, Іван Митрус-Виговський, Сергій Сологуб, Іван Шовгенів, Юрій Тимошенко, Ілля Золотницький

Володимир Буйницький (16.02.1882 – 3.09.1943) – полковник Армії УНР. Голова Головної військово-судової колегії Міністерства військ УНР.

Олександр Федоренко (1898–1946) – офіцер Армії УНР.

Микола Федоренко (1880–1924) – суддя, політичний емігрант.

Ілля Герман (2.08.1895 – 14.01.1938) – сотник (капітан) Армії УНР. Командир взводу у 2-й Волинській дивізії, згодом командир компанії у 3-й Залізній дивізії Армії УНР. У 1920 році інтернований у Польщі, перебував у таборі в Каліші. З 1934 року проживав у Варшаві.

Іван Копистенський (13.11.1869 – 1934) – генерал-хорунжий Армії УНР. Офіцер Інспекторату артилерії Армії УНР. У 1919 році командувач артилерією Холмської групи військ на Волині, потім у Могилеві-Подільському. Учасник Першого зимового походу. У 1920 році начальник Артилерійського управління у Генеральному штабі Армії УНР. Після інтернування в Польщі перебував у таборі у Пйотркові-Трибунальському, потім жив у Тарнові та Варшаві.

Юліан Липницький (1890 – 7.06.1929) – начальник Управління особового складу Головного штабу Діючої армії УНР. З 1918 року – начальник організаційного відділу штабу військ Директорії. У 1919 році став начальником Управління особового складу Головного штабу Дієвої армії УНР. З листопада 1919 року – голова екіпажу в Кам’янці-Подільському.

Павлин Руткевич (? – 7.11.1931) – політичний емігрант. У 1921 році працював у господарській секції Українського Центрального Комітету у Варшаві. На ІІ з’їзді еміграції у 1928 році обраний до Громадянського суду УЦК. Належав до благодійних організацій: Товариства допомоги українцям-студентам вищих шкіл Варшави та Комітету допомоги українським безробітним емігрантам. У 1927 році – президент Українського клубу у Варшаві.

Павло Сулятицький (13.08.1884 – 18.08.1932 – міністр юстиції в уряді Кубинської Народної Республіки, юрист, історик. У 1920 році співзасновник, створеної у Варшаві, Центральної кубинської ради. З 1921 року жив у Празі, потім у Відні, де з 1923 року став секретарем товариства Ліга української культури. У 1928 році повернувся до Варшави і став членом УЦК та його Головної управи, а також членом Товариства допомоги українським студентам варшавських вузів. У 1930 році – керівник юридичної секції Українського наукового інституту.

Антін Денисенко-Сулима (?–1939) – сотник Армії УНР. У листопаді 1920 року інтернований до Польщі. Після виходу з табору закінчив Львівську політехніку, потім працював у приватній фірмі інспектором на будівництві в Лодзі, на Гелі та у Варшаві. Належав до варшавського відділу УЦК. У 1934 році був секретарем батьківського комітету школи ім. Лесі Українки у Варшаві. Під час німецької окупації в будинку Денисенків переховувалася єврейська родина.

Тодос Добровольський (1891–1927) – поручник Армії УНР.

Олександр Малюта (29.08.1887 – 22.02.1936) – обіймав відповідальну посаду в Міністерстві зв’язку УНР. Вивчав право в Київському університеті святого Володимира. Належав до організації «Рух». Після вибуху революції 1917 року приєднався до розбудови української держави. Був співзасновником Української студентської громади в еміграції.

Віктор Островський (1879 – 23.05.1926) – поручник Армії УНР. Служив у Полку Чорних запорожців 1-ї Запорізької дивізії. Після інтернування в Польщі перебував у таборі в Пикуличах біля Перемишля, потім у Вадовіцах, Стшалкові біля Слупци та у Щипйорні біля Каліша, а після 1924 року переїхав до Варшави.

Сергій Метаксян-Шелковників (1871 – 6.11.1929) – полковник Армії УНР. Культурний діяч, співак, режисер.

Петро Надемський (1891 – 15.05.1926) – хорунжий Армії УНР.

Микола Васильєв (? – 4.09.1928) – сотник 2-го Кінного мазепинського полку 2-ї Волинської дивізії. Після інтернування в Польщі перебував у таборі у Вадовіцах, потім у Каліші. З 1922 року проживав у Варшаві.

Федір Бондаренко (7.04.1898 – 16.09.1938) – солдат Армії УНР. В українській армії з 1918 року. Учасник кампанії 1920 року у складі 1-ї Запорізької дивізії. Після інтернування в Польщі перебував послідовно в таборах інтернованих у Пикуличах, Вадовіцах, Стшалкові та Каліші. Після розпуску таборів переїхав до Варшави.

Микола Гончарів (1893 – 23.06.1929) – сотник Армії УНР. Контрактний офіцер Війська польського. У 1917–1918 роках був командиром Інструкторської сотні Старшинської школи у Києві. У кампанії 1920 року – командир куреня 4-ї Київської дивізії. Після інтернування в Польщі перебував у таборах в Александрові-Куявському, потім у Щипйорні. У 1921 році був викладачем Офіцерських курсів Генерального штабу Війська польського, організованих у Каліші. З 1925 року – співробітник, заснованого Симоном Петлюрою в Парижі, громадсько-політичного журналу «Тризуб» – органу Державного центру УНР в еміграції.

Антін Масляний (17.01.1865 – 1934) – у 1917 році вступив до української армії, став референтом Українського генерального військового комітету. Брав участь в організації підрозділів української армії як начальник мобілізаційного відділу Військового міністерства УНР. Після інтернування в Польщі залишився в Тарнові, потім переїхав до Варшави.

Іван Митрус-Виговський (14.06.1897 – 1944) – сотник Армії УНР, контрактний поручник Війська польського. У 1917 році був призначений до Українського Центрального Комітету в Києві. Воював у лавах української армії на багатьох ділянках фронту. Був учасником Зимового походу, за що був нагороджений Залізним хрестом. У 1920 році інтернований до Польщі. У 1921 році був призначений до 5-го Полку важкої артилерії Війська польського, дислокованого в Нєполоміцах. У 1926–1929 роках працював у Воєводському управлінні в Любліні. У 1930 році працював у Повітовому старостві у Варшаві. Того ж року був прийнятий на контрактну службу до Війська польського. Служив у 7-му Люблінському уланському полку, дислокованому в Мінську-Мазовецькому (Мазовецька кавалерійська бригада). Під час окупації цей підрозділ, реконструйований у складі Армії крайової, у 1940–1944 роках проводив каральні, диверсійні та саботажні акції. Частина полку брала участь в операції «Буря», а решта ескадронів (250 уланів, із них 20 жінок) брали участь у Варшавському повстанні. Поручник Іван Митрус-Виговський загинув у лавах Армії крайової під час Варшавського повстання.

Сергій Сологуб (19.09.1892 – ?) – офіцер Генерального штабу армії УНР, музикант, диригент. У 1918 році став командиром бригади Корпусу охорони кордону Української держави, наприкінці того ж року – командиром саперів Запорізького полку імені Івана Богуна Армії УНР. У 1920 році – офіцер 3-ї Залізної дивізії, потім офіцер Генерального штабу Армії УНР. У 1920 році був інтернований до Польщі та ув’язнений у таборі в Пйотркові-Трибунальському. Був організатором і диригентом старшинського хору, а після розпуску табору оселився у Варшаві і був диригентом хору імені Миколи Лисенка.

Іван Шовгенів (12.09.1874 – 13.04.1943) – міністр водного господарства уряду УНР, професор, видатний науковець, гідролог, громадський діяч. З 1918 року читав лекції в Київській політехніці. У 1920 році був інтернований до Польщі. У 1922 році виїхав до Чехословаччини, де став співзасновником Української господарської академії в Подєбрадах. У 1928 році повернувся до Польщі. У 1929 році польський уряд запропонував йому роботу в Міністерстві сільського господарства. На ІІ з’їзді української політичної еміграції в Польщі у 1928 році ввійшов до Ради Товариства УЦК. У 1901–1943 роках він опублікував близько 50-ти важливих праць із різних галузей водного господарства. У 1942 році виїхав до Ґданська і почав працювати в Головному управлінні водного господарства. Займався проєктом регулювання Вісли та її приток. Помер у Ґданську, похований у Сопоті. Ймовірно те, що його прах перенесли на варшавський цвинтар, де поховали його дружину. Донька Олена та зять Михайло Теліга загинули 1942 року від рук німецьких окупантів у Бабиному Яру під Києвом.

Юрій Тимошенко – підполковник Армії УНР, контрактний капітан Війська польського. У 1919 році – командир залізничного куреня Армії УНР. У 1920–2021 роках служив у технічних частинах Армії УНР. У журналі «Табор» опублікував статтю про оборонні бої, що полягали в облаштуванні загороджень із колючого дроту та угрупуванні кулеметів. Це була ефективна тактика боротьби з кавалерією Будьонного під Замостем у 1920 році. Створений у 1927 році у Варшаві Союз інженерів і техніків українських емігрантів у Польщі мав свої філії на місцях. Президентом краківської філії став Ю. Тимошенко. Він був направлений МВС УНР на курси фортифікації і планувалося призначити його командиром технічного батальйону в армії УНР. Водночас докладав зусиль, щоб його взяли на контрактну службу до Війська польського. У 1933 році служив у 2-му Мостовому залізничному батальйоні в Яблонні під Варшавою.

Ілля Золотницький (22.06.1870 – 4.11.1930) – віцеміністра в Міністерстві юстиції уряду УНР, суддя, активіст влади УЦК у Польщі. У 1918 році він був заступником голови Верховного військового суду, а потім віцеміністром юстиції уряду УНР. Цю функцію він виконував і після інтернування в Польщі у 1920 році. Перебував у таборах для інтернованих у Ченстохові та Тарнові, а 1923 року переїхав до Варшави. У 1923 році був співорганізатором 1-го з’їзду Української політичної еміграції у Польщі, обраний до Головної управи УЦК. Брав участь у роботах Юридичного товариства, Українського клубу, Товариства імені Симона Петлюри.