ГРЕКО-ПРАВОСЛАВНИЙ ЦВИНТАР ПРИ ВУЛИЦІ ҐУРНОСЛЬОНСЬКІЙ У КАЛІШІ

Там було близько 100 могил українських воїнів, із бетонними військовими хрестами з гербом України – Тризубом. Майже всі могили були зруйновані, в тому числі 11 могил похованих тут українських генералів.

На кладовищі знаходяться могили, між іншим:

Сергій Дядюша (26.09.1870 – 23.05.1933) – генерал-лейтенант. Народився на Полтавщині. Службу в українській армії розпочав у 1918 році. Першою посадою було командування 1-м Волинським корпусом, згодом став командувачем Холмської групи. Потім Дядюша весь час був членом Генерального штабу Армії УНР. У 1920 році став генералом з особливих справ при Головному отамані. З травня 1921 року перебував у таборі в Каліші, де був організатором Академічних курсів Генерального штабу Армії УНР. Після розпуску таборів був в управі Української станиці у Каліші.

Олександр Пилькевич (2.05.1877 – 15.10.1922) – генерал-хорунжий Армії УНР. Народився на Київщині. Восени 1917 року в Києві призначений генералом з особливих справ Армії УНР. Став командиром Корпусу охорони кордону. У 1920 році був інтернований до Польщі, перебував у таборі в Ланцуті. У квітні 1921 року став головою Комісії з координації культурно-освітньої діяльності в усіх таборах для інтернованих. У 1921 році перебував у Стшалкові, а у 1922 році – в таборі у Каліші, де й помер.

Володимир Янченко (11.04.1868 – 1923) – генерал-хорунжий Армії УНР. Народився на Полтавщині. У 1919 році став заступником Холмської дивізії Волинської групи Армії УНР. Брав участь у боях із більшовиками до часу інтернування до Польщі в 1920 році. У листопаді 1921 року на чолі Київської дивізії брав участь у Другому зимовому поході до України. Ця група була розбита під Миньками. До Польщі повернулося близько 100 осіб, у тому числі ген. Ю. Тютюнник і ген. В. Янченко. Лікувався у табірній лікарні в Щипйорні, де й помер.

Олександр Цехович (23.11.1870 – 1926) – генерал-хорунжий Армії УНР. Народився у Києві. У травні 1917 року призначений на роботу в суд Київського військового округу. Працював у військовій юрисдикції Директорії УНР, а в середині 1919 року призначений завідуючим іноземним відділом Міністерства військових справ УНР, у червні 1920 року – головним прокурором Військ УНР. Він залишився в головному офісі Державного центру УНР у Тарнові. З 1922 року проживав у Тарнові.

Михайло Іванів (5.11.1866 – 1927) – генерал-хорунжий Армії УНР. Після падіння царату був членом Української Центральної Ради та головою інспекторського відділу Українського генерального військового комітету. У 1919–1920 роках був особливим референтом Генерального штабу Армії УНР. Після інтернування в Польщі перебував у таборі в Ченстохові, а потім у Каліші. Був співорганізатором Товариства українських воєнних інвалідів.

Віталій Гудима (3.02.1861 – 19.02.1929) – генерал-хорунжий Армії УНР. Народився у Полтаві. Після падіння царату долучився до процесу українізації частин російської армії. З початку 1918 року був командиром 4-го полку Сірої дивізії, організованої у Володимирі-Волинському. Брав участь у злуці обох українських республік 22 січня 1919 року в Києві. У 1919 році потрапив у польський полон і перебував у таборі військовополонених у Вадовіцах. На початку 1920 року був у Ланцуті, де ген. Марко Безручко організував 6-ту Січову дивізію. Після інтернування в Польщі Армії УНР знаходився у таборі в Ченстохові, потім у Каліші, де був активістом Товариства українських інвалідів та Кирило-Мефодіївського братства.

Олександр Новицький (27.03.1859 – 1929) – генерал-хорунжий Армії УНР. Закінчив гімназію та Юнкерську школу піхоти в Одесі. У 1917 році доєднався до процесу організації національної української армії. Офіцер Українського генерального військового комітету, а після створення Міністерства військових справ УНР увійшов до його організаційних структур. По інтернуванні в Польщі перебував у таборах у Ченстохові та Каліші. Брав участь в організації Кирило-Мефодіївського братства та курсів для військових капеланів.

Василь Заболотний (1860–1929) – генерал-хорунжий Армії УНР. Народився в Аннополі. Брав участь в українсько-більшовицькій війні на зламі 1917/1918 років. Працював у Шкільній комісії Генерального штабу, розробляючи програми організації української військової освіти. Був начальником штабу 4-го Київського корпусу Армії УНР. У 1919–1920 роках був співробітником Міністерства військових справ УНР. Після інтернування в Польщі перебував у таборах у Ченстохові, а потім у Каліші. Був одним із засновників Товариства українських воєнних інвалідів у Каліші.

Олександр Козьма (12.12.1871 – 1945) – генерал-хорунжий Армії УНР. Народився в Очеретному на Харківщині. Був учасником 2-го Всеукраїнського військового з’їзду. Заступник Інженерного куреня Запорізької бригади, а з березня 1918 року командир Інженерного полку Запорізького коша на Лівобережній Україні. Учасник 1-го Зимового походу до України. З травня 1920 року, до інтернування в Польщі, начальник інженерно-технічної служби Армії УНР. Інтернований у Каліші, де брав участь у різних формах освітньої роботи: вчитель фізики в табірній Гімназії ім. Т. Шевченка, організатор і викладач технічних курсів для 80-ти офіцерів, начальник Військової електротехнічної школи, викладач Академічних курсів Генерального штабу Армії УНР, голова Товариства допомоги емігрантам з України, голова Почесного товариського суду колишніх вояків Армії УНР, член Комітету охорони української церкви у Каліші та Товариства українських воєнних інвалідів.

Антон Пузицький (13.01.1878 – 1945) – генерал-хорунжий Армії УНР. Народився у Ставищах на Київщині. Після падіння царату, перебуваючи зі своїм полком в околицях Тернополя, проводив його українізацію, звільняючи вояків, які відмовилися служити в українській армії. У жовтні 1917 року полк був уключений до 2-го Українського корпусу ген. Михайла Мандрики і брав участь у Першій українсько-російській війні. Наприкінці 1918 року став командиром полку Стрілецької дивізії, яка у 1919 році була включена до складу Волинської групи військ УНР отамана Володимира Оскілка. Після підписання польсько-української угоди 1920 року зголосився до Збірної станиці українських військ у Ланцуті. Брав участь у Київській експедиції. Після інтернування разом із частиною своєї дивізії опинився в таборі в Пйотркові-Трибунальському, де був його командиром, потім у Стшалкові, а в 1922 році – у Каліші. Брав активну участь у діяльності табірних громадських організацій, зокрема – створеного 1925 року – Українського військово-історичного товариства.

Гаврило Базильський (25.03.1880 – 1937) – генерал-хорунжий Армії УНР. Народився в Земзелівцях поблизу Умані. Службу в українській армії розпочав у червні 1917 року, коли на румунському фронті українізував 258-й Кишинівський піхотний полк та виконував накази українського уряду. У листопаді 1918 року став командиром 2-ї Піхотної дивізії. У травні 1919 року – командиром 8-ї Запорізької дивізії. У травні 1920 року очолив Резервні війська Армії УНР, складені з семи резервних бригад. У жовтні 1920 року став командиром 1-ї Запорізької стрілецької дивізії. У складі згаданих частин брав активну участь у боротьбі проти більшовиків. 20 листопада 1920 року Запорізька дивізія під командуванням генерала-хорунжого Базильського, разом з Армією УНР, вирушила на територію Польщі, де була інтернована в таборі у Пикуличах біля Перемишля. Потім генерал перебував у Вадовіцах і Стшалкові. Після ліквідації таборів для інтернованих української армії і створення Української станиці у Каліші став членом її правління і відповідав за гуманітарні та освітні справи.

На кладовищі також поховані:

Юрій Отмарштейн (1890–1922) – полковник Армії УНР;

Теодор Тимченко (1868–1923) – полковник Армії УНР;

Олександр Богдан (1888–1928) – сотник Армії УНР;

Пилип Загоруйко (1900–1935) – хорунжий Армії УНР, письменник і публіцист.

Borys Leontiew | Żywi w naszej pamięci (ukrainskanekropolia.org)

Paweł Sadownyk | Żywi w naszej pamięci (ukrainskanekropolia.org)

Piotr Harmasz | Żywi w naszej pamięci (ukrainskanekropolia.org)

Sawa Dubowenko | Żywi w naszej pamięci (ukrainskanekropolia.org)

Wasyl Michasiuta | Żywi w naszej pamięci (ukrainskanekropolia.org)

Michał Dobriak | Żywi w naszej pamięci (ukrainskanekropolia.org)