Унаслідок специфічних політичних (зміни за часів комунізму, зміни політичної системи та суб’єктивності Польщі у 1989 році, поява незалежної української держави, вступ Польщі до Європейського Союзу) і цивілізаційних (розвиток у сфері масової комунікації, зокрема телебачення й Інтернету; культурні зміни, що виникли внаслідок політичних та цивілізаційних перемін, формування світових культурних тенденцій тощо) контекстів, багатосюжетну проблему культурної та освітньої діяльності українців після 1947 року слід проаналізувати в такі періоди: а) з 1947 по середину 1952 року; б) між серединою 1952 і червнем 1956 року; в) з червня 1956 по червень 1989 року; г) з червня 1989 року по сьогоднішній день (з акцентом на проголошення незалежності України у 1991 році та дату вступу Польщі до Європейського Союзу у 2004 році).
Перший період відзначався, з одного боку, переселенням українського населення в рамках операції «Вісла», а з іншого – створенням перших пунктів навчання української мови. Депортація не лише призвела до економічного руйнування українського населення, але й знищила досі існуючі форми культурно-просвітницької діяльності (навчання українською мовою проводилось у державних школах після проходження фронту у 1944/1945 навчальному році; залишкові – через депортацію до СРСР та польсько-українську боротьбу – форми культурної діяльності функціонували, наприклад, у деяких греко-католицьких парафіях). Будь-яка форма організованої української діяльності була заборонена в місцях нового поселення на західних та північних землях. Окрім церков у Хшанові й Команчі, греко-католицькі літургії, як правило, не проводилися. Лише в деяких православних парафіях Нижньої Сілезії були організовані виступи аматорських колективів, які ставили вертепи. До 1952 року офіційного викладання української мови не було.
Зміна у сфері культурно-освітньої діяльності відбулася в 1952 році. Формально це пов’язано з лібералізацією державної політики щодо української меншини (постанова Політбюро ЦК Польської об’єднаної робітничої партії від квітня 1952 року), метою якої було фактично «стабілізувати» українське населення на західних та північних територіях Польщі. В обмеженій кількості місцевостей (зокрема в Нижній Сілезії) в освітніх закладах створено пункти навчання української мови. Їхня діяльність була обмежена через брак персоналу та підручників, але й через ставлення самого українського населення, яке могло побоюватися репресій з боку влади. У 1953 році у Варшавському університеті було створено українську філологію. Місцеві органи влади у воєводствах і повітах були зобов’язані привозити з Радянського Союзу українські книжки та пресу. У деяких місцевостях (зокрема, Ольштинське та Вроцлавське воєводства) почали організовуватися аматорські художні колективи (наприклад, драматичні гуртки), які до свого репертуару включали українські твори. У 1955 році влада прийняла рішення про створення періодичного видання українською мовою. У деяких повітових президіях та воєводських національних радах (наприклад, у Вроцлаві та Зеленій Горі) були створені культурно-освітні комітети для українського населення. Це були початки майбутньої громадської, культурної та освітньої організації для українського населення.
Українське суспільно-культурне товариство було створене в червні 1956 року. Для деяких українських активістів воно мало представляти українське населення перед владою, головною метою якого було організувати повернення на колишні землі. Влада хотіла в основному стабілізувати українців у місцях поселення та створити, за допомогою УСКТ, зручний «ремінь передачі», який дозволив би реалізувати державну політику серед української громади. УСКТ також надало великі можливості для контролю за довкіллям з боку органів державної безпеки. На перетині прагнень українців та рамок, створених державою, були реалізовані певні ініціативи у сфері культури та можливості підтримки системи освіти українською мовою. Влада подбала про те, щоб культурний рух був аматорським і спирався, насамперед, на народні твори або класичні українські твори. Вона дбала про те, щоб у репертуарі гуртів УСКТ не бракувало творів із комуністичним чи інтернаціоналістичним відтінками. Тим не менш, за 30 років діяльності УСКТ вдалося створити багато успішних та високо оцінених культурних ініціатив у вигляді пісенних та танцювальних ансамблів, драматичних колективів, хорів (із найважливішим представником УСКТ – чоловічим хором «Журавлі») і естрадних ансамблів. УСКТ ініціювало та проводило регулярні огляди самодіяльності. Відбувалися театральні огляди, місцеві перегляди пісні та танцю, а також загальнопольські фестивалі, організовані послідовно у Сяноці, Кентшині, Варшаві, Кошаліні та Сопоті. З вісімдесятих років ХХ століття почали організовувати лемківські «Ватри» (у тому числі в Чорному, Бортному, Ганчовій і, нарешті, у Ждині).
Від червня 1956 року почав виходити тижневик українською мовою «Наше слово». Його колонки заповнювала презентація поетичних і прозових творів осіб, пов’язаних з українською громадою. Протягом багатьох років разом із «Нашим словом» виходив щомісячний додаток «Наша культура», в якому, крім поезії та прози, можна було знайти дослідження з української літератури, обговорення культурних подій, ілюстрації пам’яток архітектури, матеріали про історію України тощо. Починаючи з 1957 року почали виходити «Українські календарі», які – крім першого видання – мали вигляд книжкових альманахів. Календарі були дуже популярні як серед українців у Польщі, так і в тодішній радянській Україні.
Починаючи з сімдесятих років відбулися трансформації у культурному русі українців у Польщі. Виникали нові ініціативи, переважно в академічних колах (Ґданськ, Варшава, Щецин, Краків тощо). Одною з них були карпатські рейди, організовані з 1972 року, а з 1976 року «Молодіжні ярмарки» – огляди творчості художніх колективів та солістів, що проводяться кожної осені у Ґданську. Суспільно-політичні зміни, що відбулися у Польщі у вісімдесятих роках, призвели до появи ініціатив поза УСКТ. Це, зокрема, видавничий рух – журнал «Зустрічі» (офіційно схвалений Асоціацією польських студентів), а також фанзін «Відрижка», журнали, які виходили в Любліні (між іншим, «Ластівки України», «Свічадо», „Krąg”) та на Підляшші («Основи»). На межі вісімдесятих і дев’яностих років з’явилося також музичне видавництво «Кока».
Дев’яності роки ХХ століття принесли величезне зростання культурних ініціатив, схвалених правонаступником УСКТ – Об’єднанням українців у Польщі, створеним у лютому 1990 року, та іншими, що існували поза ним. На культурній карті Польщі, окрім українських фестивалів, які досі проводилися (у Перемишлі, Сопоті й Кошаліні), з’явилися регіональні огляди, наприклад, «Мальована скриня», Дні української культури у Щецині, наступні лемківські й бойківські «Ватри» (у Михалові поблизу Любіна, Лугах, Устриках-Долішніх), огляди на Підляшші, Український мандрівний фестиваль, організований Фондом «Просвіта» та інші. Незважаючи на несприятливі обставини, до цього часу функціонують різні види художніх ансамблів, очолюваних репрезентативним хором «Журавлі». На початку ХХІ століття завдяки успіхам у телевізійних шоу талантів нарешті могли з’явитися професійні мистецькі колективи – групи „LemOn” та «Еней», які, однак, базують свою діяльність (особливо перша) на репертуар польською мовою. Новим явищем у культурному просторі дев’яностих років стала поява артистів з України (переважно оперних співаків, а також драматичних і сценічних акторів), які почали виступати у професійних ансамблях або здійснювати власні мистецькі та бізнес-проєкти.
д-р габ. Ярослав Сирник, проф. вишу