Питання українського підпілля у Польщі після Другої світової війни стосується кількох аспектів. Перший – це функціонування у другій половині сорокових років ХХ століття структур бандерівської фракції Організації українських націоналістів, які з липня 1944 року номінально мали перетворитися на цивільні структури Української Головної Визвольної Ради. Фактично, УГВР залишалася фасадом, реальні дії все ще проходили по організаційній лінії ОУН-Б. Структури ОУН-Б у Польщі були включені в зону так званого Закерзонського краю, на чолі з провідником Ярославом Старухом «Стягом». Закерзонський край був поділений на три округи. Округа перша збігалася з частиною Ряшівського та Краківського воєводств, друга охоплювала решту районів Ряшівського воєводства і третя округа – Люблінське воєводство. Округи були поділені на надрайони, а вони в свою чергу на райони, що складалися з окремих кущів. У першій окрузі створено три надрайони – «Холодний Яр», «Бескид» та «Верховину», в другій окрузі був один надрайон – «Батурин», у третій окрузі – «Лиман» та «Левада».
ОУН-Б виконувала політичну, пропагандистську, адміністративну та поліцейську діяльність. Так звані адміністративні боївки були зосереджені на отримуванні різних видів данини від цивільного населення на благо організаційної мережі та збройних відділів. Важливу роль відігравали також харчові, що знаходилися в окремих селах (люди, відповідальні за збирання харчів). Поліцейські функції виконували боївки Служби безпеки ОУН. Вони відповідали за більшість актів насильства (катування, викрадення, вбивство людей), скоєних учасниками українського підпілля після Другої світової війни на території Польщі.
ОУН-Б паралельно створила, підпорядковані їй, військові структури. Спочатку для їхнього опису вживалася назва УНС – Українська народна самооборона, з часом була прийнята назва УПА – Українська повстанська армія. До її складу ввійшли, формовані частково спонтанно, також відділи самооборони, які були перетворені на Кущові відділи самооборони. Командиром УПА у так званій VI Військовій окрузі «Сян» (територіально ідентичній із Закерзонським краєм) був Мирослав Онишкевич «Орест». VI ВО «Сян» складалася з трьох тактичних відтінків: ТВ «Лемко» в районі першої округи ОУН, ТВ «Бастіон» на території другої округи ОУН та ТВ «Данилів» у третій окрузі ОУН. В окремих тактичних відтінках діяли курені УПА, які поділялися на сотні, а потім чоти та рої. Крім відділів УПА, які постійно діяли у Польщі, прибували також відділи (наприклад, курінь під командуванням Петра Вацика «Прута») з території СРСР.
Діяльність структур Закерзонського краю та VI Військової округи «Сян» номінально тривала до осені 1947 року. Попередній етап охоплював заходи, здійснені з моменту вигнання німців із даної території до середини 1945 року, коли закінчилася Друга світова війна і до нових південно-східних воєводств були скеровані більші сили Війська польського. Другий етап діяльності українських підпільних структур пов’язаний із періодом ескалації депортацій до СРСР (друга половина 1945 – до середини 1946 року). Третій, кінцевий, період існування структур Закерзонського краю тривав до осені 1947 року, коли, оточений у бункері, покінчив життя самогубством провідник Ярослав Старух.
Загалом відділи УПА в Польщі налічували 1500–2000 чоловік. УПА переважно діяла меншими одиницями (чотами). Її метою були протидіяння депортаціям до СРСР (наприклад, атакували залізничну інфраструктуру, мости тощо), палення переселених сіл, збройні дії, пов’язані з постійною етнічною напругою між поляками й українцями, збереження можливості переселення між Польщею й Чехословаччиною (перфорація кордону), параліч функціонування мережі постів міліції. Відділи УПА вели сутички як із підрозділами Війська польського, так і одиницями НКВС, які діяли у Польщі.
Баланс смертних жертв у зв’язку зі збереженням на південному сході Польщі у 1944–1947 роках включає щонайменше кільканадцять тисяч людей, переважно цивільних. Уважається, що статистично втрати були більш-менш рівномірно розподілені між польською та українською сторонами. Крім того, значної шкоди завдано залізничній та дорожній інфраструктурі, нерухомостям тощо.
Після 1947 року у Польщі діяли лише залишкові групи ОУН і вони були досить швидко розбиті. Їхньою метою було підтримувати кур’єрські канали, що з’єднували з Україною групи ОУН, розташовані в Західній Європі. У 1949 році комуністичній владі вдалося розмістити в мережі ОУН свого агента Леона Лапінського «Богуслава», раніше члена керівництва ОУН у Закерзонському краї (псевдонім «Зенон»). У демаскуванні середовища колишніх членів конспірації активну роль відіграв також інший колишній видатний член ОУН, Ярослав Гамівка «Ураган» (в ОУН – «Вишинський»). Кілька десятків колишніх учасників підпілля приєдналися до провокаційних структур ОУН. Вони були остаточно «розпущені» у 1954 році і багато членів були заарештовані польською владою.
Після 1954 року питання українського підпілля у Польщі майже повністю відпало. Іноді робилися спроби перемістити на територію країни нових зв’язкових, висланих із Заходу до СРСР. Польська влада за участю радянської контролювала їх своєю агентурою.
Крім структур ОУН-Б, у Польщі була також помітна наявність невеликих структур ОУН-М (фракція Мельника). Вони були паралізовані в рамках операції польських комуністичних служб безпеки під криптонімом «Павуки» (поль. „Pająki”).
д-р габ. Ярослав Сирник, проф. вишу
