Никифор Авраменко

Никифор Авраменко народився 22 лютого 1893 року в місті Верхньодніпровськ Катеринославської губернії (нині Дніпропетровської області) в Україні. У 1912 році пішов до армії, служив сапером у Харкові. У 1916 році закінчив Миколаївське інженерне училище в Петербурзі. Влітку 1914 року воював на кордоні зі Східною Пруссією. Нагороджений Георгіївським хрестом. Після поранення тривалий час лежав у лікарні. Влітку 1916 року, як командир інженерної частини, брав участь у боях на Волині, в рамках Брусиловської операції. Отримав орден Анни ІІІ ступеня, а потім орден Святого Георгія IV ступеня. Він був поранений вдруге і був отруєний газом. Від листопада 1917 року служив в армії Української Народної Республіки. Від 9 лютого 1918 року — комендант штабу Окремого Запорізького загону, від 17 листопада 1918 року — начальник штабу Лівобережного фронту під командуванням полковника Петра Болбочана, а від 22 січня 1919 року — начальник штабу Запорізького корпусу Дієвої армії УНР. Учасник І Зимового походу, згодом начальник штабу 1-ї Запорізької дивізії Армії УНР. У серпні 1920 року в бою під Клининами (нині Хмельницька область) був важко поранений у праву руку і завершив військову кар’єру. Був інтернований у польському шпиталі. Жив на еміграції в Польщі. Після одруження в нього народилося троє дітей. Працював дорожнім робітником на Підляшші. Тривалий час жив у Познані. Помер 21 вересня 1973 року. Похований на цвинтарі в Познані на Юнікові. Автор книги «Спогади запорожця».