Витоки кладовища сягають середини ХІХ століття. Серед похованих були солдати російського експедиційного корпусу, направленого для придушення повстання в Угорщині (1849), солдати австрійської, а згодом австро-угорської, армій. Під час Першої світової війни на кладовищі були поховані солдати австро-угорської та німецької армій, а також військовополонені російської й італійської армій. У період з листопада 1918 по 1921 роки – військовополонені російської армії, Червоної армії, українські військовополонені та інтерновані в’язні як Збройних Сил ЗУНР, так і Дієвої армії УНР. Тут були поховані литовські військовополонені, а також вояки Війська польського. У 1938–1937 роках могили були нагромаджені, внаслідок чого площа цвинтаря значно зменшилася. Під час Другої світової війни на території цвинтаря, ймовірно, була похована певна група вояків Війська польського та німецької армії. У 1945–1948 роках у результаті поховань та ексгумацій, проведених у Вадовіцькому повіті, ліворуч від головної алеї цвинтаря створено військові квартири червоноармійців із 1945 року. Кладовище зазнало подальших перетворень, намічено нові алеї та перенесено межі ділянок. У 1967 році вимощення алей заасфальтували, стерши історичне планування могил і ділянок, пересуваючи надгробки. На цвинтарі нема ділянок вояків Дієвої армії УНР у вигляді організованого просторового розташування. З періоду 1918–1921 років на цвинтарі зберігся лише один надгробок Адама Дурау (помер у 1919 році), невизначеної військової та національної приналежності. У вкладенні надіслано світлини надгробку та фрагментів самого цвинтаря, зроблені у 2019 році (на основі листа заступника директора Департаменту реставрації пам’яток Кракова та національної спадщини Малопольського воєводського управління у Кракові магістра Марцина Пшевозняка, знак WD-II.1331.8.2021, від 10 січня 2022 року).
