Василь Проців

Головний цвинтар у Перемишлі розташований у південній частині міста на вулиці Словацького (колишня вулиця Добромильська). Площа кладовища сьогодні становить 16,5 га та нараховує близько 30 тис. похованих. Початкам цвинтаря передувало існування на цьому місці холерного кладовища, де ховали людей, які померли від холери або інших інфекційних захворювань. Заснування некрополя припускають у 1831 році, коли була зафіксована перша епідемія холери. У 1859 році на ньому споруджено каплицю. На вбудованій усередині дошці можна прочитати: «Ця каплиця збудована на кошти Франциска та Терези Малковських...». Найдавніші, збережені до наших часів, надгробки походять із шістдесятих років ХІХ століття, не враховуючи перенесених сюди зі Старого кладовища, з якого найстаріший – із 1806 року. У зв’язку з необхідністю розширення площі цвинтаря, сусідні землі викуплялися кілька разів, у тому числі в 1883, 1894, 1899 та 1911 роках. У 1909 році було завершено будівництво цвинтарної стіни та прокладено нові ділянки й дороги в раніше нерозроблених частинах. У той час міський цвинтар обслуговував усе населення міста, за винятком євреїв, які зберегли право мати власне кладовище. Цей некрополь є місцем спокою багатьох колишніх учасників національних повстань 1831 і 1863 років. Ще у міжвоєнний період на ньому було 90 могил, які приховували їхні останки. До сьогодні багато з них повністю знищені. Ймовірно, на цьому цвинтарі знаходяться останки польського генерала, учасника Січневого повстання – Ярослава Домбровського, перенесені з Франції. Однак пошуки, проведені в 1971–1973 роках, не принесли позитивного результату. У 1925 році Перемишль придбав землю біля цвинтаря для його подальшого розширення. У 1930 році куплено 200 ялин для посадки на цвинтарних дорогах, а в 1932 році на головній алеї встановлено електричне освітлення. Під час Другої світової війни, окрім жителів міста, тут ховали й людей із території тодішнього СРСР, які загинули в перевізному таборі для вивезених на примусові роботи до Німеччини. Певний час тут також ховали італійських військовополонених, які загинули у Шталагу № 327 у Негрибці.