Андрій Лукашевич

Міністр зв’язку уряду УНР. Перший голова Українського Центрального Комітету в РП. Закінчив Інститут зв’язку. У 1915–1917 роках голова Харківського торгово-промислового комітету Півдня Росії.
У 1918 році заступник міністра шляхів правління гетьмана Павла Скоропадського. Підписав договори про сполучення України з Доном і Кубанню.
У 1919–1920 роках був радником Української надзвичайної дипломатичної місії у Варшаві, а також членом Української господарсько-торговельної місії під проводом Івана Фещенка-Чопівського.
У другій половині 1921 року входив до Державного центру УНР на еміграції в Тарнові. У 1922–1923 роках був головою Української надзвичайної дипломатичної місії (після Андрія Лівицького) у Варшаві. Опісля підписання Польщею Ризького договору 18 березня 1921 року став співзасновником громадської організації політичних емігрантів у Польщі – Українського Центрального Комітету в Польщі. Став першим його головою.
У 1922 році під керівництвом Державного центру УНР в екзилі вів переговори з директором політичного департаменту МЗС Польщі Каєтаном Дзержикрай-Моравським щодо виступу польської делегації на конференції у Генуї з повним комплектом інформації та матеріалів щодо України. Завдяки його зусиллям Генеральний штаб Війська польського наказом від 3 березня 1922 року за підписом ген. Владислава Сікорського наказав військовим частинам залучати українських вояків, які перебували в таборах для інтернованих. Того ж року він вів переговори з представниками польської влади Романом Кноллом і Юліушом Лукасевичем про надання постійної матеріальної допомоги владі УНР.
13 лютого 1923 року прем’єр-міністр Владислав Сікорський дав йому аудієнцію та прийняв матеріали про військове й цивільне становище української еміграції в Польщі. Зважаючи на зростаючі, невирішені проблеми українських емігрантів, у травні 1923 року Андрій Лукашевич склав повноваження голови УЦК.
У 1932 році Українська господарська академія в Подєбрадах присудила йому звання почесного доктора технічних наук. На той час він був президентом Національної асоціації українських емігрантських інженерів і техніків.
У 1928 році на 2-му Крайовому з’їзді делегатів УЦК обраний до складу Ради комітету. Він був переобраний членом Ради на 3-му з’їзді УЦК у 1934 році. Був активним і в інших організаціях української еміграції.
Помер у Варшаві і похований біля церкви у спільній з дружиною могилі.