Анатолій Волкович

Православний капелан Кінного полку отамана Костя Гордієнка. Капелан Окремої запорізької дивізії Армії УНР отамана Петра Дорошенка, член Головного управління військового духовенства.
Закінчив повний курс духовної семінарії. Володів польською, російською і, менше, німецькою мовами. 9 грудня 1889 року висвячений на священника. З 3 лютого 1894 року служив духівником у 13-му Гусарському наврському полку російської армії.
Під час Першої світової війни 14 листопада 1914 року був поранений у селі Ліпкіське Наврського повіту. Прослужив у полку до 12 лютого 1918 року, тобто до його остаточного розформування. Отримав російські військові знаки: орден св. Анни III і II ступенів із мечами. 8 лютого 1917 року затверджений як протоієрей, потім нагороджений Золотим хрестом. Остання посада в російській армії – полковий капелан (протоієрей).
В Армії УНР з 17 березня 1918 року. Того дня ген. Натіїв призначив його на штатну роботу в штабі Окремої запорізької дивізії. З 6 липня 1918 року був делегований для душпастирської роботи на фронт до Кінного полку кошового отамана Костя Гордієнка, де служив до його розформування. 30 вересня 1918 року наказом отамана Окремої запорізької дивізії призначений на посаду капелана до 4-го Запорізького полку гетьмана Петра Дорошенка і тут прослужив до 12 січня 1919 року. 31 грудня 1918 року, згідно з особистим наказом отамана Лівобережної армії, через сімейні обставини переведений до 2-ої Легкої гарматної бригади до Полтави. Наказом командування 2-ої Піхотної дивізії від 14 лютого 1919 року йому було доручено виконувати обов’язки капелана дивізії. Після розформування Гарматної бригади наказом № 64 отамана 1-ї Піхотної запасної бригади від 22 березня 1919 року призначений на посаду капелана у 2-му Піхотному запасному полку, в якому служив до часу розформування. 5 травня 1919 року, згідно з проханням Волковича, Головне управління військового духовенства перевело його на вакантну посаду капелана в Полку ім. Костя Гордієнка. Пробув там до 7 грудня 1919 року, тобто до інтернування до Польщі. 6 червня 1920 року повернувся з польського полону і через два тижні, 22 червня 1920 року, був призначений до 4-ї Резервної бригади. Потім був капеланом у 5-й Херсонській дивізії, з якою емігрував до Польщі.
Після інтернування до Польщі в листопаді 1920 року перебував у таборах у Ланцуті, Вадовіцах та Стшалкові як табірний капелан. Після звільнення оселився у Варшаві. Він мав чудову пам’ять; знав імена всіх офіцерів дивізії та більшості солдатів. Брав участь у нарадах військового духовенства УНР у Тарнові.
Був одружений, мав чотирьох дочок. Доля родини невідома.