Степан Дзюбина

Transkrypcje nazwiska:

Zawód / tytuł:

греко-католицький священник

Grupa społeczna:

duchowieństwo

Miejsce narodzin:

Гладишів

Data narodzin:

11 листопада 1913

Data śmierci:

10 серпня 2004

Czas pochówku:

po 1947

Dane związane z nagrobkiem

Tekst inskrypcji (brzmienie oryginalne):

о. СТЕПАН
ДЗЮБИНА
СОБОРНИЙ КРИЛОШ. КАПІТ.
ПРЕПОЗИТ КАП. МИТРАТ
ПАПСЬКИЙ КАПЕЛАН
СИНКЕЛ-ГЕНЕР. і КАПІТ. ВІКАРІЙ
НАР. 11.ХІ.1913 р. ПОМЕР 10.VIII.2004 р.
ВІЧНА ЇМ ПАМ’ЯТЬ!

Rok powstania grobu:

Autor projektu:

Charakter grobu:

mogiła zbiorowa

Rodzaj grobu:

kamienny

Opis elementów grobu:

Монументальний надгробок, увінчаний хрестом, із багатьма табличками на честь похованого духовенства, а також символічними табличками.

Opis otoczenia grobu:

Бетон, сходи.

Nota biograficzna:

Народився 11 листопада 1913 року у Гладишеві. Початкову школу і гімназію закінчив у Горлицях. У 1938 році закінчив Греко-католицьку духовну семінарію у Перемишлі, а в 1949–1953 роках вивчав теологію у Варшавському університеті. У 1938 році був висвячений на священника. Служив вікарієм у Ждині (1938–1939), адміністратором у Яворках (1939–1941), Злоцькому (1941–1942), Криниці (1942–1945) та Новому Селі (1945–1947). У 1946–1947 роках мушинський декан. У червні 1947 року був заарештований і утримувався у тюрмі Повітового уряду публічної безпеки Горлиці та до грудня 1948 року у Центральному таборі праці в Явожні. Після звільнення працював капеланом сестер служебниць, а до 1977 року — сестер уршулянок у Слупську. Разом з іншими священниками служив у Циганку, Хшанові, Битові, Білому Борі, Славні та Лемборку. Від 1965 року — канонік, кустос і пробощ Греко-католицької капітули у Перемишлі. Від 1975 року — заступник, а у 1977–1981 роках — генеральний вікарій примаса Польщі для греко-католиків. Папський капелан від 1976 року. Від 1982 року на пенсії.

Dane cmentarza:

Головний муніципальний цвинтар у Перемишлі

Plan cmentarza

Numer Kwatery, numer alei i grobu:

ділянка RІІ, ряд 3, могила № 18

Opis cmentarza:

Головний цвинтар у Перемишлі розташований у південній частині міста на вулиці Словацького (колишня вулиця Добромильська). Площа кладовища сьогодні становить 16,5 га та нараховує близько 30 тис. похованих. Початкам цвинтаря передувало існування на цьому місці холерного кладовища, де ховали людей, які померли від холери або інших інфекційних захворювань. Заснування некрополя припускають у 1831 році, коли була зафіксована перша епідемія холери. У 1859 році на ньому споруджено каплицю. На вбудованій усередині дошці можна прочитати: «Ця каплиця збудована на кошти Франциска та Терези Малковських...». Найдавніші, збережені до наших часів, надгробки походять із шістдесятих років ХІХ століття, не враховуючи перенесених сюди зі Старого кладовища, з якого найстаріший – із 1806 року. У зв’язку з необхідністю розширення площі цвинтаря, сусідні землі викуплялися кілька разів, у тому числі в 1883, 1894, 1899 та 1911 роках. У 1909 році було завершено будівництво цвинтарної стіни та прокладено нові ділянки й дороги в раніше нерозроблених частинах. У той час міський цвинтар обслуговував усе населення міста, за винятком євреїв, які зберегли право мати власне кладовище. Цей некрополь є місцем спокою багатьох колишніх учасників національних повстань 1831 і 1863 років. Ще у міжвоєнний період на ньому було 90 могил, які приховували їхні останки. До сьогодні багато з них повністю знищені. Ймовірно, на цьому цвинтарі знаходяться останки польського генерала, учасника Січневого повстання – Ярослава Домбровського, перенесені з Франції. Однак пошуки, проведені в 1971–1973 роках, не принесли позитивного результату. У 1925 році Перемишль придбав землю біля цвинтаря для його подальшого розширення. У 1930 році куплено 200 ялин для посадки на цвинтарних дорогах, а в 1932 році на головній алеї встановлено електричне освітлення. Під час Другої світової війни, окрім жителів міста, тут ховали й людей із території тодішнього СРСР, які загинули в перевізному таборі для вивезених на примусові роботи до Німеччини. Певний час тут також ховали італійських військовополонених, які загинули у Шталагу № 327 у Негрибці.

Źródła:

I. Hałagida, Duchowni greckokatoliccy i prawosławni w Centralnym Obozie Pracy w Jaworznie (1947–1949). Dokumenty i materiały, Warszawa 2012, s. 230, 231.

Світлина о. Дзюбини: E. Misiło, Obóz „Jaworzno”. Zbrodnia nieukarana. Ukraińcy i Polacy w Centralnym Obozie Pracy Jaworzno, Pieniężno 2022, s. 101.

Консультація з перекладу напису: о. диякон д-р Петро Сивицький