Станіслав Федорович

Станіслав Федорович (5.09.1872 – 30.11.1964) — нар. у с. Телешниця Ошварова (на той час Ліського повіту), син Михайла і Софії (дівоче Бернадин). Навчання: Перемишльська чоловіча гімназія, 1896; семінарія — Львів, 1896–1899, Перемишль, 1899–1900. Свячення: 26.08.1900 — дияконські, 2.09.1900 — ієрейські, з рук єпископа К. Чеховича, Кафедральний собор у Перемишлі; одружений.

Душпастирська праця: Лісько, 1.10.1900 – 30.09.1904 — катихит; Ярослав, 1.10.1904 – 1932 — катихит у державній математично-природничій і класичній гімназіях, приватній дівочій гімназії та приватній дівочій учительській семінарії. Під час Першої світової війни — капелан в австрійській армії. Реклинець, 1933–1934 — завідатель. 18 червня 1913 року наділений крилошанськими відзнаками. У 1932 році вийшов на пенсію. 23 березня 1939 року, після тривалих заходів апостольського адміністратора Лемківщини о. Я. Медвецького про призначення ректора для його семінаристів, Міністерство релігійних віросповідань і народної просвіти (пол. MWRiOP) дало дозвіл, щоб о. Федорович був духовним опікуном лемківських семінаристів, призначивши для нього дотацію в сумі 200 злотих. 5 квітня 1939 року іменований префектом для греко-католицьких семінаристів у римо-католицькій єпархіальній духовній семінарії у м. Тарнів; водночас мав викладати старослов’янську мову, літургіку і церковний спів. Цієї посади не обійняв, бо настоятелі монастиря оо. місіонарів (там жили студенти) не погодилися його прийняти. У 1939–1945 роках допомагав у душпастирстві в Ярославі. У квітні 1945 року, після депортації до УРСР місцевих греко-католицьких священників, призначений завідателем парафії у м. Ярослав. Після перебрання церкви латинниками, відправляв приватно у себе вдома, відтак, за дозволом декана Опалінського, відправляв тихі богослужіння у каплиці св. Терези у римо-католицький церкві Божого Тіла («Фара»). У 1957–1964 роках — душпастир для греко-католиків Ярослава й околиці. Мешкав у власній квартирі у Ярославі (вул. Св. Духа, 8). Дуже бідував; місцеве польське населення вороже ставилося до шанованого тут перед війною катихита (бувало, діти обкидали його камінням, коли йшов на відправу). Помер у м. Ярослав, де й похований 2 грудня 1964 року в родинній гробниці на старому кладовищі.

Дружина: ім’я невстановлене (дівоче Соколівська), донька Карла, пенсійного урядника.