Осип Назарук

Transkrypcje nazwiska:

Zawód / tytuł:

Громадсько-політичний діяч, доктор права, адвокат, письменник, журналіст і публіцист

Grupa społeczna:

działacze społeczni, inteligencja, politycy

Miejsce narodzin:

Бучач

Data narodzin:

31 серпня 1883

Data śmierci:

29 березня 1940 або 1 квітня 1940

Czas pochówku:

1939-1947

Dane związane z nagrobkiem

Tekst inskrypcji (brzmienie oryginalne):

Ś + P
DR JÓZEF
NAZARUK
UR. 31 VIII 1883
ZM. 1 IV 1940
PROSI O ZDROWAŚ MARIO

Tekst inskrypcji (tłumaczenie):

БЛ. П.
Д-Р ОСИП
НАЗАРУК
НАР. 31 VIII 1883
ПОМ. 1 IV 1940
ПРОСИТЬ ПРО МОЛИТВУ «БОГОРОДИЦЕ ДІВО»

Rok powstania grobu:

Autor projektu:

Charakter grobu:

mogiła pojedyncza

Rodzaj grobu:

lastriko

Opis elementów grobu:

Надгробок складається з горизонтальної плити (терраццової), на якій на чорній плиті розміщено напис.

Opis otoczenia grobu:

Слідовий дренаж з терраццо.

Nota biograficzna:

Осип Назарук — український громадсько-політичний діяч, доктор права, відомий адвокат, письменник, журналіст і публіцист. Народився 31 серпня 1883 року у м. Бучач Чортківського району Тернопільської області в Україні (інші джерела також указують 1 січня 1883). Народився в родині ремісника: його батько Тадей був кушніром. Осип вивчав право на юридичному факультеті Львівського та Віденського університетів. У 1912 році він отримав ступінь доктора права у Віденському університеті. Здобув юридичну освіту в адвокатській канцелярії Євгена Петрушевича у м. Сколе. У 1905–1919 роках уходив до управи Української радикальної партії. 25 лютого 1909 року Осипа Назарука як «ватажка руських радикалів» засудили на 10 діб арешту зі штрафом у 160 крон. Після початку Першої світової війни 6 серпня 1914 року Назарук пішов добровольцем до Легіону Українських січових стрільців. З травня 1915 року — кореспондент часопису Союзу визволення України, з квітня 1916 року — старшинський юнкер 1-го полку УСС. У жовтні 1918 року ввійшов до складу Української Національної Ради ЗУНР. Залишався на Наддніпрянській Україні, очолював Управління преси та пропаганди (з правами міністерства) в урядах Володимира Чеховського та Сергія Остапенка (грудень 1918 – квітень 1919). 6 червня 1919 року перебрав керівництво Пресового бюро при Головному командуванні Української галицької армії. У середині листопада 1919 року разом з урядом ЗУНР виїхав на еміграцію до Відня. У серпні 1922 року виїхав до Канади як представник уряду ЗУНР, а після його розпуску 15 березня 1923 року переїхав до США. Працював журналістом української преси. Під впливом листування з В’ячеславом Липинським став монархістом. Наприкінці липня 1927 року повернувся до Європи та до Львова. Співпрацював з Українською християнською організацією та з греко-католицьким Станіславським єпископом Григорієм Хомишиним. З 1928 року керував адвокатською практикою у Львові, а з 1938 року — власною адвокатською конторою. Після радянської агресії проти Польщі та окупації Львова Червоною армією 2 жовтня 1939 року переїхав до німецької окупаційної зони — до Варшави, а на початку 1940 року до Кракова, де раптово помер 31 березня 1940 року (джерела подають також іншу дату: 29 березня 1940). Похований на Раковицькому цвинтарі, біля могили Богдана Лепкого.

Dane cmentarza:

Раковіцький цвинтар у Кракові

Numer Kwatery, numer alei i grobu:

ділянка XXXIV, західний ряд, місце 25

Opis cmentarza:

Найстаріший некрополь у Кракові, заснований у 1801–1802 роках на тодішньому приміському хуторі Босацького, через заборону поховання на існуючих досі церковних цвинтарях у місті. Австрійська влада викупила це місце в ордена босих кармелітів, а витрати на цвинтар покривали місто Краків та прилеглі ґміни. Перший похорон відбувся у січні 1803 року – Аполонії Бурсікової, народженої Любовецька, померлої 15 січня 1803 року, 18-річної заміжньої жінки. Оригінальна гробниця Бурсікової не збереглася, але у 1865 році з неї був зроблений напис. У січні 2003 року, коли відзначалося 200-річчя заснування некрополя, було відтворено плиту, благословення якої зробив Франчішек Махарський. Назва кладовища походить від дороги (тепер вулиці), яка веде до села Раковіце, що за 2 км. Раковіцький цвинтар кілька разів розширювався (у 1863, 1885 і 1933 роках), а також у 1920 році включено до нього прилеглий (військовий) некрополь. Найстаріша частина Раковіцького цвинтаря була спланована у 1839 році відомим архітектором Каролем Кремером як характерний план воріт – символ переходу від земного життя у вічність. У центральній точці цього фундаменту у 1861–1862 роках споруджено каплицю (на місці існуючої тоді дерев’яної) Воскресіння Христа Господа, профінансовану і згодом подаровану місту родиною краківських банкірів – Людвіком та Анною Гельцль. Некрополь є місцем поховання мешканців Кракова, як простих громадян міста, так і заслужених: творців культури, вчених, представників відомих родин, незалежницьких, політичних і громадських діячів, учасників рухів за незалежність, повстань, обох світових воєн та інших. Раковіцький цвинтар як пам’ятка національної культури, місце спокою багатьох видатних людей, а також цінний комплекс пам’яток похоронного мистецтва, у 1976 році рішенням Краківської мерії (реєстр № А-584) внесено до реєстру пам’яток. Деякі з надгробків – роботи відомих архітекторів, у тому числі: Теофіла Жебравського, Фелікса Ксєнжарського, Славоміра Одживольського, Якуба Щепковського, а також скульпторів: Тадеуша Блотніцького, Вацлава Шимановського, Кароля Гукана та інших. Цвинтар займає площу майже 42,18 га, на якій близько 75 тис. могил. Військову частину кладовища на вул. Прандоти було засновано у 1920 році на місці колишнього саперного полігону у вигляді прямокутника, розділеного на 10 ділянок. Першими похованими тут були солдати й офіцери Війська польського та члени їхніх родин, які померли від ран чи хворіб. Є серед них пам’ятник воїнам Армії «Краків». Його відкриття відбулося у 1990 році, а через три роки біля нього помістили 52 урни з землею з полів, де боролася Армія «Краків», а також із Катині, Осташкова та Мєдного. Окремі ділянки мають тут німецькі солдати. Пам’ять про краківську молодь, яка загинула у 1914–1920 роках, представляє пам’ятник, установлений у 1926 році. Червоноармійці також мають свою ділянку. У 1997 році до неї перенесли могили з-під Барбакана. Простотою закладення відрізняється тут ділянка британських льотчиків. Найбільш відвідуваним місцем є могила батьків Папи Івана Павла II – Емілії, народженої Качоровська, та Кароля Войтилів, а також брата Папи – Едмунда Войтили. Перебування Івана Павла ІІ на Раковіцькому цвинтарі та його молитви на могилах рідних згадує пам’ятник, відкритий 9 квітня 2005 року, проєкту проф. Чеслава Джьвіґая, реалізований завдяки зусиллям Управління міськими кладовищами. Пам’ятник художньо відлито з бронзи, на ньому зображений Іван Павло ІІ зі спертими на колінках руками, які тримають вервицю. Цитата з: https://www.zck-krakow.pl/13/graveyards/2/cmentarz_rakowicki

Źródła:

Nazaruk przed sądem, „Kurjer Lwowski”, nr 69, 11 lutego 1909, s. 4.

Z Izby sądowej, „Kurjer Stanisławowski”, nr 1225, 28 lutego 1909, s. 3.

Головченко В., Назарук Осип Тадейович [у:] Українська дипломатична енциклопедія: у 2-х т., ред. Л. Губерський, т. 2, Київ 2004, с. 812.

Кедрин-Рудницький І., Життя – події – люди, Ню Йорк 1976, с. 76.

Кучер В., Назарук Осип [у:] Політична енциклопедія, ред. Ю. Левенець, Ю. Шаповал, Київ 2011, с. 474.

Рубльов O., Назарук Осип Тадейович [у:] Енциклопедія історії України: у 10 т., ред. В. Смолій, Інститут історії України НАН України, Київ 2010, т. 7, с. 728.

Федунь M., Мемуарна спадщина Осипа Назарука, Брошнів 2000.