Олександр Колянчук

Transkrypcje nazwiska:

Zawód / tytuł:

доктор історії

Grupa społeczna:

inteligencja

Miejsce narodzin:

Вілька Тернівська (Воля Тернівська)

Data narodzin:

2 квітня 1932

Data śmierci:

7 травня 2023

Czas pochówku:

po 1947

Dane związane z nagrobkiem

Tekst inskrypcji (brzmienie oryginalne):

Др. інж.
ОЛЕКСАНДЕР
КОЛЯНЧУК
02.04.1932 07.05.2023
Військовий історик
господарський і громадський діяч

Rok powstania grobu:

Autor projektu:

Charakter grobu:

mogiła pojedyncza

Rodzaj grobu:

kamienny

Opis elementów grobu:

Місце поховання позначено трьома надгробними плитами на підставі, на узголів’ї якої розміщено «козацький» хрест та вертикальні плити, серед яких центральна з написом, фотографією померлого (погруддя анфас) і зображенням Ордена князя Ярослава Мудрого та Офіцерського хреста Ордена Відродження Польщі.

Opis otoczenia grobu:

бетонний дренаж, газон

Nota biograficzna:

Олександр Колянчук народився 2 квітня 1932 року на Холмщині, звідки був виселений у 1947 році на північну Польщу. Протягом усього свого життя був активним діячем українських організацій у Польщі. Був членом Головного правління Українського суспільно-культурного товариства (1971–1973), членом Об’єднання українців у Польщі, у тому числі Головної ради ОУП (1996–2001), а також заступником голови Південно-Східного наукового інституту в Перемишлі. Працював також у журналістській сфері, зокрема для українських передач Польського радіо та газети «Наше слово».

Завдяки його копіткій, невтомній дослідницькій та просвітницькій роботі українська громада у Польщі змогла пізнати неймовірно важливу картину з історії українського визвольного руху та долі його очільників, які внаслідок невдачі договору Пілсудський–Петлюра опинилися на території ІІ Речі Посполитої, далеко від рідного дому. За його ініціативою та сприянням у 2015 році відбувся з’їзд дітей і онуків воїнів армії УНР у Народному домі в Перемишлі.

Завдяки його послідовній, тяжкій роботі віднайдено і врятовано цвинтарі та окремі могили петлюрівців у Польщі. Доктор Колянчук є автором численних статей, упорядником історичних матеріалів. Його книжки: Українська військова еміграція в Польщі 1920–1939 рр., «Umarli, aby zmartwychwstała Ukraina»: miejsca pamięci Ukraińców – uczestników walk niepodległościowych w latach 1917–1921 w Polsce, «За нашу і вашу свободу». Учасники українських визвольних змагань 1917–1921 рр. Місця пам’яті в Польщі. Довідник, Ukraińscy emigranci polityczni w życiu naukowym, kulturalnym, społecznym i gospodarczym II RP – є неоціненним, унікативним науковим надбанням історії українсько-польських відносин.

Doctor honoris causa Кіровоградського інституту регіонального управління та економіки. Лауреат багатьох визначень, зокрема Ордена князя Ярослава Мудрого V ступеня, Відзнаки Президента України – ювілейна медаль «25 років незалежності України», Офіцерського хреста Ордена Відродження Польщі, Всеукраїнської премії імені Івана Огієнка, премії «Сторож пам’яті» Українського історичного товариства у Польщі.

Сьогодні не можемо не згадати також, що Олександр Колянчук разом із дружиною Лідією Анною, невтомно підтримував діяльність ОУП та, перш за все, ремонт Народного дому у Перемишлі. Це панство Колянчуки започаткували щомісячні постійні вплати на ремонт нашого спільного будинку. Пан Олександр у свої ювілеї просив гостей не приносити йому квітів і подарунків, тільки скласти пожертву на ремонт Народного дому.

[фрагмент тексту опублікованого в інтернеті з приводу смерті д-ра Олександра Колянчука:: Facebook]

Dane cmentarza:

Головний муніципальний цвинтар у Перемишлі

Plan cmentarza

Numer Kwatery, numer alei i grobu:

ділянка 82, ряд 2, могила 19. N 49° 46.063' E 22° 46.810'. Поховання розташоване у верхній (південній) частині цвинтаря, біля вхідних воріт № 4.

Opis cmentarza:

Головний цвинтар у Перемишлі розташований у південній частині міста на вулиці Словацького (колишня вулиця Добромильська). Площа кладовища сьогодні становить 16,5 га та нараховує близько 30 тис. похованих. Початкам цвинтаря передувало існування на цьому місці холерного кладовища, де ховали людей, які померли від холери або інших інфекційних захворювань. Заснування некрополя припускають у 1831 році, коли була зафіксована перша епідемія холери. У 1859 році на ньому споруджено каплицю. На вбудованій усередині дошці можна прочитати: «Ця каплиця збудована на кошти Франциска та Терези Малковських...». Найдавніші, збережені до наших часів, надгробки походять із шістдесятих років ХІХ століття, не враховуючи перенесених сюди зі Старого кладовища, з якого найстаріший – із 1806 року. У зв’язку з необхідністю розширення площі цвинтаря, сусідні землі викуплялися кілька разів, у тому числі в 1883, 1894, 1899 та 1911 роках. У 1909 році було завершено будівництво цвинтарної стіни та прокладено нові ділянки й дороги в раніше нерозроблених частинах. У той час міський цвинтар обслуговував усе населення міста, за винятком євреїв, які зберегли право мати власне кладовище. Цей некрополь є місцем спокою багатьох колишніх учасників національних повстань 1831 і 1863 років. Ще у міжвоєнний період на ньому було 90 могил, які приховували їхні останки. До сьогодні багато з них повністю знищені. Ймовірно, на цьому цвинтарі знаходяться останки польського генерала, учасника Січневого повстання – Ярослава Домбровського, перенесені з Франції. Однак пошуки, проведені в 1971–1973 роках, не принесли позитивного результату. У 1925 році Перемишль придбав землю біля цвинтаря для його подальшого розширення. У 1930 році куплено 200 ялин для посадки на цвинтарних дорогах, а в 1932 році на головній алеї встановлено електричне освітлення. Під час Другої світової війни, окрім жителів міста, тут ховали й людей із території тодішнього СРСР, які загинули в перевізному таборі для вивезених на примусові роботи до Німеччини. Певний час тут також ховали італійських військовополонених, які загинули у Шталагу № 327 у Негрибці.