18 жовтня на 27-му році свого життя пішов від нас Павло Майстренко. Прекрасна молода людина, якої втрату ми болюче відчуваємо та, чисто по людськи, не спроможні з нею досі змиритись. Ми мали в ним співучасника наших починів, співрозмовника про документальні проекти, їхні перспективи та негайність. З перших днів нашої знайомості ми спостерігали та раділи, коли Павло прислуховувався нашим розповідям та прямував до знання про призабуті долі державних діячів та воїнів Української Народної Республіки, яких могили побачив на православному кладовищі на варшавській Волі. Він захоплювався постаттю ген. Марка Безручка та особливо генералів-одеситів – Всеволода Змієнка та Михайла Бондарівського.
Нам було приємно зустріти на нашому шляху молоду людину, яка зрозуміла та сама казала, що коли «не знаєш історії – не пізнаєш себе». Ми могли передавати йому своє знання та він був вмілим слухачем. На наших очах Павло відкривав героїчне та трагічне життя дідів та прадідів сучасного покоління українців. Він ставав світлим прикладом юнака, що жадав привернути рідним одеситам пам’ять про частину їхнього єства: їхню історію та героїв.
Павло Майстренко був людиною з потенціалом. Закінчив Одеський театрально-художній фаховий коледж (2014-2017), навчався в Одеському Національному університеті ім. І.І. Мечникова, брав участь в школах польонійного лідера (2018). Від 2014 року був активним членом Одеського відділення Союзу поляків в Україні, брав участь у театральній студії ім. О. Фредри, займався відеозйомками, писав сценарії, співпрацював з багатьма організаціями та установами в Україні та Польщі. Два роки тому переїхав до Варшави, хотів поступити у фільмову школу та співпрацював з одним з ведучих польських телевізійних каналів. Одночасно в серпні 2020 року став співзасновником проекту «Південний Артпростір», спрямованого на розвиток творчого потенціалу українців, був задіяний у піонерський проект «Легенди одеських лиманів». Він був режисером фільмів, які здобували премії на кінофестивалях. Ми раділи коли Павло підхопив і нашу ідею створити документальну стрічку про воїнів Армії УНР похоронених у Варшаві та радо допомагали йому та консультували документальний фільм «Україно, ось де Твої сини».
24 лютого поточного року, коли Росія з новою силою наїхала Україну, в Одесі мала проходити презентація його документального фільму по більшовицько–польсько-українську війну 1920 року. Через нинішню воєнні події він не зміг тоді прилетіти з Варшави до рідного міста. Проте три дні пізніше, виступаючи в польському телебаченні, він сказав, що як українець не може залишити батьківщини, що вже зібрав свої речі та що він «хоче приєднатися до друзів, [адже його] вони чекають». Невдовзі він був у рідній Одесі. З огляду на стан здоров’я Павло не зміг потрапити в ряди української армії, але до половини березня допомагав будувати барикади на вулицях рідного міста. І лише коли виявилося, що російського наступу поки що на Одесу не буде, повернув до Варшави де був задіяний у професійну роботу та волонтерську допомогу. Був одним з гурту тих, які з Варшави відправляли допомоги на Східню Україну, на Донбас, для ППО Дніпра, Одеси і як сам казав – «нашої 28-ї мобілізованої бригади». Саме для неї пожертвував дрон, який придбав для зйомки документальних фільмів.
Дивлячись фільми Павла Майстренка, які він озвучив, слухаючи інтерв’ю з ним, ми надалі чуємо його голос. І згадуємо наші розмови, про поїздку до Пикулич, зустрічі в Варшаві та місця, в яких ще недавно разом пили каву та балакали про нові ідеї та фільми про уряд УНР в екзилі, українську станицю в Каліші та кладовище воїнів Армії УНР в Стржалкові, про Варшавське повстання чи український Пласт. Нажаль, це вже все минуле. Відпочивай друже! Вічна тобі пам’ять!
Члени Ради проекту «Живі в нашій пам’яті»